Підбірка красивих та оригінальних віршів про мову для всіх
“Слова”
Плекатимеш мову — цвістимуть слова,
Мов білі черешні весною…
Ростимуть слова, як у квітні трава,
Зігріті любов’ю земною.
Які ж вони чисті, як вічно звучать,
Як птахами в’ються крилато, —
Мов зорі незгасні небесних багать:
Хліб. Совість. Вітчизна і Мати.
Шануй їх у серці. Ніколи не смій
Святе і високе топтати.
Як жито-пшеницею слова добрі сій —
Рясний урожай будеш мати!
“Любіть рідну мову”
Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза, джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона, як добірне зерно.
Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —
Мову, як матір, любіть!
“Рідна мова”
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
“О місячне сяйво і спів солов’я”
О місячне сяйво і спів солов’я
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це — мова моя,
Це — мова моєї Вкраїни.
Яка у ній сила — і кличе, й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини! О мово моя!
Душа голосна України!
Ти — сурми на сонці, ти — стягів гаї,
Ти—вибухів огненних повна.
Це — матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини…
О мово вкраїнська! Хто любить її,
Той любить мою Україну.
“О слово рідне! Орле скутий!”
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Наша мова українська —
Мова колискових,
Вся уквітчана, барвиста,
Море слів казкових!
Наче стрічки у віночку,
Стелиться в ній рима.
Бережи її, синочку,
Доки серце щире!
Хай летить вона піснями,
Що співає доня,
І звучить під вівтарями,
Як єднає доля…
Хай вогонь у ній зростає,
Слово — також зброя.
Вона у серці, відчуваєш?
З нею знаю, хто я!
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
А Вкраїни мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність, і обнова —
Українська мова.
Розцвітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово
Розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!
Радійте мові діти –
Це найбільший скарб у світі.
Радійте їй, її плекайте,
Любіть, шануйте і вивчайте!
Мова – краса спілкування,
Мова – колиска єднання,
Мова українська рідна.
Мово, ти до сонечка подібна!
Наша мова дуже гарна,
Як веселка різнобарвна,
Барвінкова, волошкова,
Материнська рідна мова.
Мово моя українська —
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня —
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана.
І аж до скону залишена
В серці моїм.
О, рідна мова, світанкове диво!
В тобі чарівність, щастя, шум лісів,
Ти ніжна, світла, трепетна, красива,
Найбільше диво в світі серед див.
Бо ж мовою все можна розказати,
Минувшину і пройдені путі,
І почуття найвищі передати,
І радощі, й жалі усі в житті.
На всі події, є слова у мові,
На всі предмети, дії і думки.
І ці слова чарівні, пречудові
Душі ліричній, мабуть, завдяки
Тих українців, що її творили,
Що захищали дім свій і поля.
Що мріяли, кохали і любили
І їх почула матінка-земля.
Тому і мова стала промениста,
Чарівна, ніжна, світла і ясна.
І трепетна, співоча, чиста-чиста,
Казкова, мила, як сама весна.
Цінуйте, люди, мову і шануйте,
Бо зміцнює й об’єднує вона.
Чарівним дивом добре опануйте,
Тим більше, що тепер іде війна
І мова окупанта лізе всюди,
Щоб нас позбавити і волі, і снаги.
Цінуйте українську мову, люди,
І рідну землю, рідні береги…
Бо рідна мова — це найбільше диво.
Не треба нам чужого — в нас своє!
Ми доти жити будемо щасливо,
Аж поки наша рідна мова є.
Ти заборонена була не раз,
Тебе соромилися власні діти.
Знесла мільйони глузувань, образ.
Понівечена, але маєш жити!
Заради тих, що боронили, берегли,
Тягнули вперто навіть із могили.
Їх катували та кайдани одягли,
З останніх сил тобою шепотіли.
Бо якщо зникнеш, то і нас нема,
Країни, нації міцна основа.
Держава гине, як стає німа.
Ти наше сонце – УКРАЇНСЬКА МОВА!