Красивий вірш у вшанування пам’яті всім, хто помер на війні за рідну Україну
Мамо, я до тебе вже на повернуся
і в дворі на стежці не зіткнемосьіткнемось ми.
У хмаринку білу я перетворюся,
упаду на трави дрібними слізьми.
Ти із сумом, мамо, дивишся на небо
і скорботним криком тишу розрива,
ти голосиш… Мамо, рідненька ,не треба,
вже ж ніхто не верне твоє журавля.
Ти пробач, матусю, це ж моя провина,
що від твого горя почорнів весь світ.
Що і ти, рідненька, і уся родина
обтрусили в горі радості ввесь цвіт.
Мамо й батьківщино, ви в мене єдині,
я ж за вас загинув у кривавій млі,
щоб ясний світанок і погожа днина
панували вічно на моїй землі.
Обіймає мати стан стрункий тополі,
дзвонить до синочка в невідомий степ.
А його мобільний на далекім полі
витина надривно надсучасний реп.
Ненька відчуває невблаганність долі
і вмовля дитину: « Трубочку зніми…»
А його мобільний на далекім полі
репом прикриває всі громи війни.
Мамі коле серце, бо тривог доволі,
рученьки ламає з відчуттям біди,
що співа мобільний на далекім полі
і чомусь на вишні квіти і плоди…
Огорнула землю тиша вечорова
і тривожну звістку принесли у дім,
що у соколяти доленька сувора,
що пробила куля груди молоді…
Я завжди стараюсь донести до читача
Все,… про що співає моє серце і душа…
Душа кричить і плаче, і співає, і ридає,…
Чому в нашій Україні миру й спокою не має?
Така на серці туга,… що течуть аж сльози,….
Як до могил Героїв… несуть батьки мімози.
Чому батьки повинні дитину в гріб ложити?
Ті сини могли ще довго жити і творити…
Чому сиротами залишились їхні діти?
Чому вже не зможуть татуся зустріти?
Найгірше на світі – це дітей хоронити,
Яких було важко з маленьких ростити!
Ця мама дитину під серцем носила,…
А тепер цього сина землею накрила.
Розривається серце у неї від болю,…
Коли кричать біля могили : ” – Слава Герою! ”
Навіщо ця Слава? Навіщо ця почесть?
Якщо вже не встане з могили цей хлопець!
Якщо вже не буде ніколи цієї дитини….
Якщо вже не прийде до мами й родини.
Ця рана на серці у мами болітиме вічно!
І вже не обніме ніколи синок її ніжно..
Діти більше ніколи його не побачать…
За те, що вбивають – батьки не пробачуть.
Але хтось захищати повинен країну…
Від москальської орди нашу Україну…
Це родина розуміє,…та на серці рана..
Залишились самі діти і жінка кохана.
Не забудемо ніколи всіх хто там загинув
І назавди вже цей світ за нас всіх покинув!
Герої – не вмирають!… Герої всі живуть!
Вони у нашій пам’яті вічно житимуть!
Його спустили, світ ридає.
Молились грішні і святі.
І вітер рушника гойдає
На дерев’яному хресті.
І квіти в’януть, квіти всюди –
В букетах, кошиках – живі.
Заплакані стояли люди.
Горіла свічка «в голові».
Його спустили, час спинився.
Завмерла ця прощальна мить.
Він вже з небес на нас дивився.
Сльоза, куди не глянь, бринить –
На серці матері й родини,
На цій вербі біля хреста.
Він родом з гір, він з України.
І плачуть села і міста.
Народ у смутку, пташка в тузі.
Біля могили всі свої.
Тут мати, родичі і друзі,
Тут побратими й солов’ї.
І стільки болю, сліз і люті.
І стільки втоми від війни.
Ідуть герої незабуті,
Вітчизни рідної сини.
Земля народжує героїв.
Земля до себе й забере,
До сірої, і до липкої,
У лоно темне і сире.
Та не помре герой, не може.
Він буде в пам’яті в нас жить.
І з неба, де хороми божі,
Він буде землю боронить.