Підбірка красивих та патріотичних віршів про рідну Україну
«Єдина Україна»
Нехай ніхто не половинить
Твоїх земель, не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на всіх у нас одна.
Одна від Заходу й до Сходу,
Володарка земель і вод –
Ніхто не ділить хай народу,
Бо не поділиться народ.
І козаки, й стрільці січові
За тебе гинули в полях.
У небесах сузір’я Лева
Нам світить на Чумацький Шлях.
Стражденна чаєчко-небого,
Єдині два твої крила.
Виходим, нене, у дорогу,
Аби ти вільною була.
Нехай ніхто не половинить
Твоїх земель, не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на світі в нас одна.
«Любіть Україну»
Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,
в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину…
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час, як гудуть батареї…
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!
УКРАЇНОНЬКА — ПОНАД УСЕ!
Сила нації завжди в єднанні!!!
Лави дружнії враг не проб’є!!!
А нападнику зло віділлється!!!
Влада Бога скрізь, усюди є!!!
А народ наш бережений Богом!!!
Україна — вільна і свята!!!
Край героїв, похвали достойних!!!
Розцвіте привільная земля!!!
А народ наш з Богом буде жити!!! Бо
Їство людини — у Добрі!!!
Недолюдцям нема в світі місця!!!
Іроди позникнуть на віки!!!
Сильні, благородні, світлоносні
Легіні й красуні — ось мій рід!
А розбійники заздренні, люті
Виродяться й зникнуть — весь набрід!
А моя земля з руїн устане,
Бо це Божа, праведна земля!
Осяйна свобода і незламність,
Героїчна сила в нас жива!
Україна з попелу повстане,
Наче фенікс, дивом оживе!!!
А гнобителів і казнокрадів
Царювання скінчиться уже!!!
І розвіється нечистий порох,
Їдкий слід від нечисті — рефе.
Слава Богові! Героям слава!
Українонька — понад усе!
“Моя Україна”
Моя Україна — найкраща, єдина,
Червона калина, коріння моє.
Люблю тебе, рідна моя Батьківщино
І горда, й щаслива, що ти в мене є!
Люблю твою душу і мрію крилату,
Лани неозорі і ріки, й моря,
І рідне село, там, де батьківська хата,
Де я народилась, де виросла я.
Немає у світі такої красуні,
В віночку з колосся, під небом ясни’м.
Щоденно цілую твої я долоні,
Так затишно й тепло під сонцем твоїм.
Смачнішого хліба у світі немає,
Як твій, Україно, пухкий коровай,
І пісні такої, що з серця лунає,
І казки такої, коханий мій край.
Ти м’ятою пахнеш, любистком духмяним,
Черемхою маниш, бузком запашним.
Умита росою, що падає зрання
І дощиком теплим, і снігом рясним.
А мова твоя, чарівна, солов’їна,
За душу бере, зачаровує світ.
Ти — величава красуня царівна,
Любов лебедина, п’янкий дивоцвіт.
Ти — горлиця пташка у синьому небі,
Розправила крила у вільний політ.
Милуюсь тобою, молюся за тебе,
Краса тополина, волошковий цвіт.
Тут все наймиліше, і свято, і будні,
І ранки, і дні, й запашні вечори.
Тут літо тепліше, весна незабутня
І жайвір весняний аж ген угорі.
Поглянь, Україно, весь світ із тобою
Повстав проти сили, брехні і біди.
Пишаюсь тобою, а серце від болю
Холоне й кричить: “Не зігнись, не впади!”
Ти вистоїш, рідна, з тобою надія,
Любов і Господь, віра й правда свята.
Хай збудеться все, про що прагнеш і мрієш!
Ти вільною станеш, живи й розквітай!
Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.
Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.
Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
Дужче і дужче кругом
Пісня гримить солов’я.
Гори мовчать над Дніпром
Це — Україна моя.
В небі шумлять літаки,
Коні залізні — в полях.
Гордим розливом ріки
Цвіт весняний по садах.
Світлі ідуть матері,
Зір їх красою сія.
Сонце і пісня вгорі,
Це — Україна моя.