Його знання колись були потрібні в Інституті ядерної фізики та банківській ІТ-сфері. Сьогодні ж 59-річний киянин Дмитро, батько п’ятьох дітей та дід трьох онуків на псевдо «Дід», застосовує їх як головний сержант самохідної артилерійської батареї, вже десятий місяць тримаючи оборону на вкрай важкому Торецькому напрямку. Його шлях — це історія про несподіваний вибір, глибокі роздуми про ворога та особливе бачення української перемоги.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 100-ї окремої механізованої бригади.
Для нього, корінного киянина, війна почалася без вагань 24 лютого 2022 року. «Зброю я одержав… з „КамАЗа“ на Оболоні», — згадує він перші дні оборони столиці у складі добровольчого загону тероборони. Через кілька місяців, на початку липня 2022-го, він офіційно вступив до лав ЗСУ. Хоча в цивільному житті Дмитро був далекий від армії — закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «ядерна фізика», працював інженером-дослідником, а згодом інженером-консультантом в ІТ.
Зараз Дмитро — головний сержант артилерійської батареї САУ. І, як не дивно, знання, здобуті під час навчання на фізичному факультеті, виявилися корисними. «Коли я прийшов в артилерію, відразу зрозумів: те, що мені читали на І-ІІ курсах університету — це воно!» — посміхається він, натякаючи, ймовірно, на балістику, розрахунки та логіку, необхідні гармашу.
Вже десять місяців підрозділ «Діда» стоїть на обороні Торецька. Він з болем говорить про трансформацію міста: «Дуже боляче спостерігати… Торецьк перетворився на місячний пейзаж. Це вже не місто — звалище будівельного сміття. Все, до чого торкаються ці „чєловєкообразниє“ — перетворюється на гній».
Ці слова даються йому важко, адже він сам наполовину росіянин. «У мене мама росіянка. У мене сила-силенна прямих родичів у росії, в москві. Але то інший світ — то орда. Для них є нормальним те, що вони роблять. Вони не розуміють, чому так не можна робити…» — ділиться він своїми складними роздумами про прірву між двома світами.
Стійкість оборони Торецька «Дід» пояснює кількома факторами. Перш за все — це «подвиг піхоти», а також досвід та взаємодія, набуті за місяці важких боїв. «Бригада вже працює як злагоджений організм», — каже він.
Попри свій вік, головний сержант не втрачає оптимізму та вірить у перемогу за українським сценарієм. Його мрія — повернутися до великої родини. А справжньою перемогою він вважає не лише вигнання ворога, а й побудову кращого майбутнього, цитуючи німецького теоретика війни Карла фон Клаузевіца:
«„Перемогла та країна, яка після війни буде жити краще, ніж до війни“. Я думаю, що у нас вийде. Якщо ми після війни побудуємо кращу країну — ми перемогли…»
Як повідомляла АрміяInform, сержанта з матеріального забезпечення на псевдо «Славутич» врятував життя побратиму, який підірвався на гранаті: надав необхідну домедичну допомогу та доправив пораненого до стабілізаційного пункту.